ЗАЛИШИВСЯ ЖИТИ В СВЯТАХ

Не важить ТАМ найвищий сан чи чин:
без «іномарок» — Вічна Автострада...
ТАМ важить хто ти: син, а чи кретин?
ТАМ не існують відкуп, клоунада...
Нема юрби й сліпих проводирів:
йде по Долоні кожен сам дзеркальній.
І всі сліди, що на Землі лишив,
являються на полотні астральнім...

На звивистій земній дорозі життя, наповненій химерною грою манливих дивовиж і пригод, зустрічаються люди, спомин про яких відлунюється мелодіями свят, в які заходиш, як у рятівні оази серед безводної пустелі буденності, як у Ладовий ідеальний світ краси з сакральними зустрічами на перехідній межі світів... Такою Людиною-Святом був Олександр Дідовець, внесок якого в українську національну культуру настільки ж вагомий, як і в славетних спортивних досягненнях. Народне твердження про те, шо справжній талант завжди багатогранний абсолютно точно відповідає творчій особистості Олександра. Він обожнював прадавні народні свята організовані відділом культури РДА, які були і є окрасою і славою Новоград-Волинського району.
В архіві районного методичного центру народної творчості збережені відеофільми численних народних святкувань: Колодія, Весни, Купала, Літа, Світовида, Покрови, обрядово-театралізованого дійства «Деревлянська Хата — дивами багата» та інших. Всі, хто переглядали ці майстерно відтворені Василем Мельником фільми, у кожному з яких присутній Олександр, відзначають, що вони вражають міфологічними персонажами в образах Богів, скоморох, проявлених духів природи настільки, наче фільм «Тіні забутих предків», за повістю М. Коцюбинського. Ну а ті, кому пощастило гуляти в природно-часовому русі таких велелюдних торжеств захоплювалися талановитим перевтіленням Олександра Дідовця в оживлених ним героїв. І не дивно, бо то були і справді містичні моменти, особливо в творчому тандемі з неперевершено-обдарованою Ларисою Демчук.
Пам'ятається, як в обрядовому ритуалі Тризни Богиня Природи Зельна (Лариса Демчук) гукала:
— Князі Звягельські тут? Воїни Звягельські тут? Поліські амазонки тут?
А у відповідь відлунювалось: — тут!
Очі всіх присутніх були прикуті до величної статури князя-богатиря із палаючим факелом, який настільки переконливо вжився в образ, що здавалося — князь і справді явився з давнини століть! Слідом за ним ішли воїни, поліські амазонки, запальна молодь! Потому Олександр оповіщав:
— На радість предкам, на славу внукам запрошую до священного ритуалу Тризни — бойових турнірів!
А ось Олександр вже в ролі царя Води — Водяника. Хвацько водить хороводи з русалками, проводить традиційні забави на воді з участю святкуючих. Не забуває стати на захист Природи, Случі віщуванням-застереженням:
Всеславним був колись я — вбогий нині...
бо з мого царства лиш дещиця фауни вціліла,
та й та вже ледь жива...
А все, ті ненаситні, люті люди
та вчені дурисвіти, що воду труять,
вирубують ліси, та сушать болота!..
Ніяк собі второпати не можуть,
що без Живої Чистої Води,
без болітець, без лісу — їм не минуть біди!..
А ще, сяючи блакиттю очей — кропить присутніх віником із купальських трав, бажаючи:
— На радість! На щастя На красу! На здоров'я! На любощі-голубощі!
Пригадується, як на репетиції він зізнавався: «Дехто думає, що це гра. Але я знаю, що узявши на себе таку місію, стаю видимий Небесам. Тож маю дарувати енергію Сонця!». У споминку, як він поспішав до старенької неньки, яку декілька років доглядав з сестрою. «Сьогодні моя черга маму глядіти. І на хвильку затриматись не можу!».
Олександр умів робити будь-яку повсякденну роботу, а таку як він, що потребує постійної надлюдської енергії, сили волі, витримки — одиниці. Саме тому він був взірцем. У його присутності хотілося вірити в божественну сутність людини.
Олександр Дідовець вірив, що по закінченні в Україні війни — народні свята відновлять свій розмах, адже національна культура є генетичним кодом нації, а ще, пером жар-птиці, яке манить у сонячну містерію на стрічу з кровними родаками і власною сутністю.
Кожна людина в земному світі є жертвою. А людина, яка набула стільки Світла —Золотою Жертвою.
Крутяться колеса колісниці
над квітучим житом БИ-ТІ-Я
і солома днів — у блискавиці
Золотою Жертвою сія...
13 січня минуло сорок днів, як Олександр Дідовець помандрував через Вселенські виміри до нездоланних духом воїнів Перуна, до святкових багать родів українських.
За філософією найдавніших вірувань Душі, яка надбала таку потужну світло-твору енергію, дається право, можливість жити в чотирьох вимірах і стихіях. Для нас Олександр залишився жити в святах. Тож дуже хочеться вірити, що в наступних святкуваннях на оклик: — Князі Возвягельські тут? — стверджуюче відгукнеться: — ТУТ!..

Від імені працівників культури РДА
Н. Петрук