ЯК ВОНО – ВОЮВАТИ У 75?

На це питання відповідь знають молоді за віком, та вже аж занадто досвідчені воїни 30 окремої механізованої бригади.

Обпалені війною, обвітрені степовими буревіями і обпечені палючим сонцем Сходу України, вони, як ніхто інший, знають, що у 75 життя тільки починається. Принаймні для нашої славнозвісної «тридцятки».

Неодноразово ми чули інформацію, що саме наша бригада із простого невеличкого містечка, яких сотні в Україні, тримає на своїх плечах левову частку спільної військової ноші, котру нині називають АТО... хоча усі ми знаємо, що це війна. Так, вона неоголошена. Так, вона – підла і ница, але два з половиною роки всеукраїнських переживань, сотні смертей і ріки материнських сліз у свідомість українців принесла саме війна, а не «антитерористична операція».

І нині, у свої 75, «тридцятка» знову ж таки доводить нам, що готова воювати за мир і щастя своєї держави.

ЮВІЛЕЙ НА ПЕРЕДОВІЙ

Сонячний день 1 вересня у Волноваському краї розпочався з урочистого шикування. У той час, коли школярів вітали із початком нового навчального року і Днем знань, бійці 30 ОМБр приймали вітання з нагоди ювілею військової частини. Скромно, по-військовому стримано, але з неабияким піднесенням духу відбулось святкування визначної дати.

Заздалегідь були складені списки осіб для нагородження, два офіцери отримали позачергові військові звання. Вперше за час існування бригади в незалежній Україні військовослужбовців було нагороджено бригадними відзнаками командира частини. Для вручення нагород декого «познімали» з нульової лінії, їх, в свою чергу, замінив резерв.

Привітати командування та особовий склад частини приїхали голова Новоград-Волинської райдержадміністрації Володимир Михнюк, голова районної ради Дмитро Рудницький, заступник голови РДА Андрій Подік, а також артисти-аматори із рідного Новоград-Волинського краю. Не лишились осторонь і представники місцевої влади, які у своїх виступах дякували військовослужбовцям, котрі покинули власні домівки заради збереження миру в домівках мешканців південно-східного регіону України. І як знак того, що Волноваха була, є та буде частиною України, бригада отримала в подарунок прапор міста, що, за словами самих бійців, «є великою честю для частини».

З нагоди святкування річниці начальник штабу Сухопутних військ України генерал-лейтенант Руслан Хомчак та керівник сектору ОТУ «Маріуполь» полковник Едуард Москальов нагородили військовослужбовців державними нагородами, грамотами і подяками.

Представники служби безпеки України до привітань додали картину, яка так і називалась – «Картина миру». Начальник групи цивільно-військового співробітництва по Волноваському району підполковник Олександр Вотчиць подарував набір спортивних м'ячів.

Привітати бойових побратимів приїхав і провідник Національного руху «ДІЯ» та Української добровольчої армії Дмитро Ярош.

Офіційна частина святкового дня завершилась святковим концертом, який для військовослужбовців організували наші артисти-аматори. Заслужений працівник культури України Валерій Примак, директор районного Будинку культури села Ярунь Ольга Осипчук, працівник районного відділу культури Іванна Конончук, художній керівник Романівського клубу Олександр Тимощук і звукооператор Юрій Салко приїхали до військових у зону АТО, щоб порадувати піснями з рідного краю і додати хоч трохи позитиву в життя солдатів. Враження від двогодинного концерту хлопці отримали чудові, і єдиним мінусом визнали тільки те, що він закінчився. На цьому святкування завершилося. А далі – знову служба. Бійці із передової – повернулися на свої позиції, працівники штабу – продовжили щоденну рутинну роботу, і лише медалі й відзнаки, що їх отримали військові, відрізняли цей день від інших, проведених у зоні АТО.

Хоча ні, ще був святковий обід. Щоправда, святковим для нас, тих, хто живе у мирному Новограді, назвати важко: червоний борщ, гречана каша з «тушонкою» і салат із капусти...

БОРОТЬБА ТРИВАЄ

Як повідомляє прес-офіцер 30 ОМБр, незважаючи на постійні обстріли, які за Мінськими домовленостями мали б припинитися, військовослужбовці 30 ОМБр встигають не просто боронити державу, а й укріплювати свої позиції для кращого спостереження за ворогом та контролем за підступами. Противник, знаючи, що пройшла заміна, почав активніше обстрілювати позиції. Кількість обстрілів збільшувалась, атаки та наступ ворожих ДРГ відбувалися чи не щодня. Ворог неодноразово обстрілював наші тилові позиції, які знаходилися на відстані 10-20 км від лінії зіткнення. Проте військовослужбовців бригади такими діями не злякаєш – вони одразу давали гідну відсіч противнику. Як вовк після клітки виривається на волю, так і наші хлопці після полігону дорвалися до боїв та зіткнень. Ворога та розривів снарядів наші бійці не бояться, боронити свою землю готові. Проте після демобілізації 5 хвилі це стало робити складніше. На черзі – 6 хвиля...

ПРО МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Не припинили свою боротьбу і волонтери. Як розповідають воїни, волонтери, які починали допомагати підрозділам з самого початку, допомагають і досі. Хоча робити це нині стало значно важче, ніж у 2014 – люди втомились як морально, так і матеріально. І як би гірко це не звучало, та люди вже звикли до війни, і разом зі звичкою у їхніх серцях оселилась байдужість. Проте, як і раніше, значна доля забезпечення продовольством, речами та автотранспортом лежить саме на простих мешканцях, яких називають «янголами добра» – на волонтерах. Тепловізори та прилади нічного бачення купують військовим теж волонтери за кошти, які надсилають небайдужі до долі солдат і своєї країни люди. Разом із тим, форма, яку видає держава – неякісна, в польових умовах її вистачає на три місяці. Слава Богу, хоч зброї та боєприпасів вдосталь. А от бойова техніка потребує оновлення та модернізації.

Така ситуація для нас не новина, адже кожного разу, коли делегація із Новоград-Волинського району їде провідати військових, керівники району – голова РДА Володимир Михнюк і голова райради Дмитро Рудницький, які, власне, і організовують ці поїздки, заздалегідь цікавляться, що саме потрібно привезти. От і цього разу не приїхали з порожніми руками. Завдяки значній підтримці підприємців, керівників підприємств, сільських і селищної громад, простих мешканців району вдалося зібрати не лише необхідні на передовій медикаменти, засоби гігієни, а й продукти харчування, каву, цигарки. Свій внесок у збір допомоги бійцям зробили ПП «Галекс-Агро» (О. Ющенко), ТОВ «Агросоюз» (Ю. Борецький), ПСП «Граніт» (В. Титяневич), СТОВ «Птахівник» (В. Гальчук), П/ПО/СП «Золота нива» (С. Павлюк), П/ПО/СП «Світоч»
(В. Черевко), ПП «Україна» (В. Ващенко), ЗВК «Новоград-Волинський» (В. Назаров), СТОВ «Оберіг» (О. Буковський), ПП «Поляна» (М. Марченко), ФГ «Золотий нектар» (В. Черевко), ТОВ «Бетек» (В. Фарафонов), ПП «Агроплемоб'єднання»
(Л. Бондаренко), ТОВ «Нові ласощі – Житомир» (В. Хистовий), ТОВ «Новоград-Волинський КДЗ», ТОВ «Вудленд інтернешнл» (З. Іванюк), Лісгосп АПК, Яруньсільгосптехніка, райспоживспілка, районна бібліотека, ПП Кильницький
(с. Дідовичі), ПП Потайчук (с. Наталівка), ПП Повальчук (Новоград-Волинський), ПП Волков (с. Кикова), ПП Матусяк, ПП Дем'янчук (с. Тернівка), ПП Харитонюк (с. Броники), ПП Кулеша (с. Наталівка), ПП «Дубчак» (Р. Дубчак с. Броники), ПП «Піщів» (В. Литвинчук), ПП «Агроресурс» (А. Романюк
с. Наталівка), ПП «Моноліт» (П. Попенко), ПП Марчук, ПП Сергійчук (с. Дубники), а також мешканці Лебедівської, Федорівської, Токарівської, Лучицької, Тупальської, Суслівської, Несолонської, Наталівської, Колодянської, Середньодеражнянської, Красилівської, Поліянівської, Орепівської, Піщівської, Великомолодьківської, Дідовицької, Тернівської, Кам'яномайданської, Гульської, Майстрівської, Червоновільської, Киянської, Пилиповицької сільських і Городницької селищної рад. Усім їм – небайдужим до потреб військових – щира вдячність!

Окрема подяка перевізнику Володимиру Горбовському і водію Олександру Гончаруку, які допомогли із доставкою благодійної допомоги.

ЯК ЖИВУТЬ БІЙЦІ

Господарність, яка властива українцям, помітна навіть у військових умовах. Бійці наводять лад на своїх робочих місцях, дбають про порядок там, де доводиться жити, а ще намагаються надати «оселі» хоча б мінімальний відтінок затишку. І саме тут пробирає до сліз. Чому? Бо ті дитячі листи і малюнки, браслетики, зроблені руками малечі, – головні атрибути, які кожного дня зігрівають серця солдатам і нагадають заради кого вони ризикують життям. Тому й не дивно, а дуже приємно було побачити на стіні медпункту плакат «Долоньки щастя» маленьких новоград-волинців, який вони ще влітку передали військовим.

Окрім медпункту, вдалося побувати нам і в польовій лазні, і на кухні, і навіть у тренажерному залі! Тамтешній фізорг Олександр Барньов дбає про фізичний розвиток своїх колег, а тому зумів організувати справжню «тренажерку», де і м'язи можна підкачати, і на «груші» побоксувати. Побували ми і в їдальні. За словами бійців, кухар старається приготувати смачно, однак, як не крути, а від одноманітності це не рятує. Тому, певно, і смак звичної для нас, цивільних, шоколадки там, на передовій, абсолютно інакший...

Зрештою, помалу до військового побуту бійці звикають. Так само помалу звикають до присутності підрозділів ЗСУ і тамтешні мешканці. Хоча й ставлення у кожного своє.

«Волновасці до нас ставляться по-різному: хтось підтримує, інші – проти. Є такі, яким байдуже, і їх, на жаль, більше. Але є й ті, хто ще не вирішив, чого він хоче, хтось робить вигляд, що підтримує, бо боїться. А взагалі,
Волноваха – перевалочна база поглядів та ставлення до того, що відбувається. Тут можна зустріти дітей із тризубом на футболках, у вагоні переповненого потягу «Маріуполь-Київ» легко почути образливе «...а вот наши ополченцы...», або почути на базарі чисте «Дякую!» з вуст 70-річної бабусі. Проте усіх їх об'єднує думка: війна є, і вона триває, ворог є, і сидить він у кабінеті!», – розповідають військовослужбовці.

Однак почуті на святкуванні слова тамтешніх керівників, котрі дякували за захист і відвагу, котрі стверджували, що Україна – єдина, все ж змушують вірити у те, що ворога таки вдасться подолати, а війну припинити. І вже зовсім скоро співпраця між нашими районами, про яку говорили між собою керівники Новоград-Волинщини і Волновахи, буде тривати не лише задля підтримки військових, а й задля розвитку регіонів.

ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ ВІЙСЬКОВИМ

Про це ми також запитали у самих солдат. І нехай ця правда буде гіркою, чи не сподобається комусь, та їхні слова передаємо читачу:

«Для того, щоб солдат хотів служити в ЗСУ та захищати свою країну, мало одних грошових виплат. Так, уряд зможе таким чином заманити людей на військову службу, а от чи зможе втримати? Він повинен бути ідеологічно та політично проінформований. Боєць має знати, що не лише він відбиває щоденні атаки ворога за свою країну, а й чиновники і ті, хто в тилу, теж працюють на його Батьківщину та родину, поки він по кілька місяців не вилазить з окопів, чергуючи то автомат, то кайло, яким довбе скалисту землю териконів.

Армія України ніколи не стане схожою на американську чи ізраїльську, доки солдат не відповість на свої запитання: «Що я тут роблю? Мені та моїй родині це найбільше треба? Чому я не можу як мій сусід поїхати до Польщі?». Проте, як тільки прийде той момент, коли він знайде відповідь – ми будемо непереможними.

До того ж, в іноземних арміях прийнято так: відвоював 45 діб на «передку» – відвели для морально-психологічної розвантаження. А в нас – як виставили людей не лінію вогневого контакту, так там люди і стоять, маючи лише 30 діб відпустки на рік (2 рази по 15), 4 доби з яких витрачається на дорогу.

Як часто ми чуємо: «...тут немає за кого воювати!».

Ствердження справжнього недоумка, або тупа відмазка боягуза. Поки такі істоти будуть жити в Україні – України не буде! Поразки у війнах – не поразки армії, це – поразки суспільства, з якого її набрали».
Думаю, що ці слова змусять замислитися кожного із нас, тих, хто живе на мирній землі, над простим питанням: «А що я зробив для України?». І лише, отримавши гідну відповідь, – ту, котра задовольнить власну совість, лише тоді Україна сяятиме від щасливих дитячих посмішок, а не від спалахів кулеметів, САУшок і «ГРАДів»...

Слава Україні! Героям слава!

Олена ЧЕХ.
Фото автора.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru