Революція Гідності: ці дні два роки тому
В історію Революції гідності 19 січня 2014 року увійшло як Вогнехреща. Обурені ухваленням диктаторських законів 16-го січня активісти вирушили з Майдану до Парламенту.
Втім, силовики перекрили вулицю Грушевського біля стадіону Динамо. Активісти намагалися прорватися, тоді проти них застосували сльозогінний газ, світло-шумові гранати та навіть водомети, хоча температура повітря того дня була мінус вісім за Цельсієм. То ж мітингувальники відповіли камінням та коктейлями Молотова.
Вулиця Грушевського перетворилася на суцільну ковзанку, на якій палали вантажівки й автобус Беркуту. До ночі рахунок постраждалих уже йшов на десятки. Активна фаза протистояння на Грушевського тривала від 19-го і до 22 січня 2014-го року.
Вранці 22 січня 2014 року від вогнепальних поранень загинули активісти самооборони Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. А Роман Сеник отримав смертельні поранення і помер через три дні. 20-річний український громадянин вірменського походження Сергій Нігоян, 25-річний білорус Михайло Жизневський та 45-річний уродженець Львівщини Роман Сеник стали першими жертвами силового протистояння на столичній вулиці Грушевського. Нігоян був вбитий мисливською картеччю, а Жизневський і Сеник – кулями, призначеними для зупинки транспорту.
Керівництво МВС не сумнівається, що активісти були вбиті бійцями міліцейського спецпідрозділу «Беркут». Стріляли з помпових рушниць «Форт-500», які були у «беркутівців» на озброєнні. «Ці рушниці роздали «беркутівцям», аби вони завадили можливому проїзду машин до будівель Верховної Ради і Кабміну.
Того ж таки 22 січня у лісі під Києвом був знайденим мертвим активіст майдану львів'янин 50-річний Юрій Вербицький. Його разом із іншим активістом – теперішнім народним депутатом Ігорем Луценком – викрали напередодні із лікарні. Виконавці цього злочину були встановлені, але більшість з них втекли з України.
Увечері 22 січня 2016 року у Києві на майдані Незалежності та на вулиці Грушевського відбудуться акції на вшанування пам'яті перших загиблих героїв.
Нігоян Сергій, один з охоронців Майдану, 20 років, родом з Дніпропетровської області. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни в Нагорному Карабаху. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами. Провчився два курси в Дніпродзержинському коледжі спортивного виховання. Загинув 22 січня 2014 року від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського.
Вербицький Юрій, 50 років, активіст Євромайдану зі Львова. Його викрали 21 січня разом з активістом Ігорем Луценком з Олександрівської лікарні в Києві. Наступного дня в лісі біля Києва було виявлено тіло Юрія Вербицького, який помер від катувань на сильному морозі, його руки були зв'язані скотчем. В МВС заявили, що Юрій Вербицький помер «від переохолодження, а тілесні ушкодження, які він отримав, не пов'язані зі смертю».
Жизневський Михайло, 25 років, громадянин Білорусі, входив до самооборони Майдану. Загинув 22 січня під час подій на Грушевського від наскрізного вогнепального поранення в серце.
Сеник Роман, 45 років, родом з Яворівщини Львівської області, помер у київській лікарні. Його тяжко поранили 22 січня на Грушевського. У нього було важке поранення в легені, переніс кілька операцій, довелося ампутувати руку, кілька діб лікарі боролися за життя Романа.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!