Рубрика «Неформат»: інтерв’ю з Юрієм Оханським

Ми запускаємо нову рубрику, в якій будемо ставити кілька питань владі, щоб розповісти жителям району про роботу РВА у нових реаліях. Усе відверто та чесно.

 Розпочинаємо із першого заступника начальника районної військової адміністрації Юрія Оханського. Про страх, роботу адміністрації в перші дні війни та гуманітарну допомогу – читайте далі.

Минув рік, відколи ви прийшли до адміністрації. І це гарний привід, щоб підбити певні підсумки, адже робота адміністрації за цей час перевернулася з ніг на голову.

– Так, дійсно, минув рік, а здається, що кілька днів. Стільки всього сталось і так швидко він пролетів. Я почав працювати в Новоград-Волинській районній державній адміністрації 8 листопада 2021 року. Мене тоді призначили заступником голови адміністрації, на той час структуру очолював В’ячеслав Авраменко. Відповідав я за роботу управління соціального захисту населення, служби у справах дітей та архівного відділу.

Коли прийшов сюди працювати, вже мав за плечима чималий досвід роботи в аналогічних структурах, тому мета була одна – допомагати людям на всі 100 %. Переконаний, що, на будь-якій ділянці роботи чи то в начальника адміністрації, чи то у простого спеціаліста має бути одна мета – служити людям, адже ми насамперед працюємо для них.

Роботу почав з елементарних речей – ми приводили у відповідність певні нормативні документи. Запропонував свій підхід і темп роботи. У мене є бачення як це все має виконуватись і наскільки якісно, тому я це тут впроваджую.

24 лютого, яким воно було в центрі прийняття рішень та для вас?

– 24 лютого розпочалося десь о 4 ранку із дзвінків. Перше, що почув: «Почалось». Зібрався, взяв «тривожну валізу» і поїхав у невідомість. Уявлення не мав, що мене чекає, яким буде цей день і коли повернусь додому. Пам’ятаю, як їхав Баранівкою, вона ще спала, мало хто знав, що відбувається. Нічого не говорило про війну, крім далеких звуків ракет та літаків. Це була дорога у невідомість.

Ми всі передчували цей наступ, у мене було багато думок, але одна витісняла усі інші: аби у ці хвилини все зробити правильно. Потім усе злилось в один нескінченний день, який для мене тривав два-три тижні. Ми жили на роботі.

Адміністрація була готова до будь-якого розвитку подій, адже ми, українці, завжди до всього готові. Мене переповнює гордість за те, який у нас народ, як мужньо ми боремось із ворогом кожен на своїх місцях, за наш колектив, як ми всі згуртувались. Звичайно, багато хто хотів вивезти дітей у безпечне місце, спочатку і моя родина була за кордоном, але практично усі повернулись, стали у стрій і наразі робимо все можливе.

Пригадую, що до 24 лютого, виявляється, я зовсім не розумів значення «24/7». А от потім усвідомлення того як це – працювати цілодобово – прийшло повністю.

Ви працюєте у центрі прийняття рішень, не було страшно, що все почнеться звідси?

– Ні, людині властивий лише стан душі, коли вона боїться зробити перший крок, а далі страх зникає. Тягар відповідальності лежить на нас, та і буде аж до перемоги. А потім, мені здається, він буде ще більшим, тому що нам це все відбудовувати. Але страху немає. Страх – це не для українців.

Бойових дій на території району не було, але прильоти були, та і небезпека лишається. Я займався тільки державною службою або роботою в органах місцевого самоврядування. Проте дуже добре, що у нашій команді, тоді ще на посаді першого заступника, є Іван Туровський. Це людина з колосальним досвідом. Поєднання бойового досвіду, зокрема і в АТО, та досвіду роботи в державній службі стало фундаментом для всіх наших рішень. Як на мене, це ідеальне поєднання відіграло ключову роль у всіх наших діях.

Десь два з половиною, а то і три місяці, ми працювали в режимі 24/7, тобто на роботі були усі та постійно. Згодом країна стала на «військові рейки», ми знайшли спосіб, як по черзі відпочивати, хоча б у вихідні. Дякую усім, хто без долі сумніву працює у такому режимі і гідно перейшов з простих державних службовців у режим роботи РВА.

Українці в той час почали активно допомагати. Якими були перші кроки адміністрації?

– Перше, що ми робили, – це шукали транспорт для військових, крім тих автівок, що вилучались згідно із законом. Ми шукали ще й волонтерів, які їхали і приганяли авто з-за кордону. Ми всіляко їм у цьому допомагали. Плюс бізнесмени максимально долучились. Домовлялися з країнами-партнерами в Європі про будь-яку можливу допомогу.

Почали готувати з перших днів місця для переселенців. Люди тікали з Києва, з півночі нашої області, де були активні бойові дії. Хтось їхав до родичів, хтось – в нікуди. Ми спільно з головами рад шукали будинки, намагались забезпечити людей їжею, дровами. За це я теж щиро вдячний усім, хто долучився.

Особливо хочу відзначити Григорія Лапшина та його клініку UKSH Universitätsklinikum Schleswig-Holstein. Від нього їхала дуже велика допомога з Німеччини. Це медичне обладнання, вартість якого я навіть підрахувати не можу. Почалось все з надважливих дорогих наркозних апаратів фірми Dräger. Вони дозволяють вводити наркоз навіть немовлятам. Такі апарати навіть не у всіх німецьких клініках є. До нас приїхало їх аж чотири: один у Житомирську обласну дитячу лікарню, один у Коростень та два – у Новоград-Волинський. Волонтери самі вирішували, куди віддавати апарати. Проте щодо Коростенської громади рішення ухвалював Іван Туровський. Ця громада найбільше в нашій області постраждала, тому хотілось її підтримати. Потім були апарати ШВЛ, лікарські препарати та багато іншого. Близько чотирьох разів я забирав цю допомогу у Львові.

Відбулися кадрові зміни, ви перейшли на посаду першого заступника. Що для вас змінилось?

– У квітні пішов на підвищення. Тоді головою адміністрації призначили Івана Туровського. Але нічого не змінилося в роботі, її лише збільшилось, бо довелось вести усі напрями.

Зараз я курую службу у справах дітей, управління соціального захисту, управління соціально-економічного розвитку території, відділ інформаційної діяльності, комунікацій з громадськістю, цифрового розвитку і цифровізації та відділ фінансів.

Кожен відділ в адміністрації важливий, тож очолювати їх – велика відповідальність. Проте, на мою думку, служба у справах дітей – одна з найважливіших сфер державного управління та найважча ділянка роботи, бо – це діти та їхні долі, за які ми відповідаємо, це майбутнє нашої держави.

Управління соціально-економічного розвитку – ключовий відділ і найбільший за обсягом роботи, хоча виокремлювати його я не хочу. Більшість важливих завдань останнім часом були пов’язані саме з ним: це освіта, економіка, яка не має постраждати від обмежень електроенергії, «Пункти незламності» та укриття.

Соціальний захист зараз активно піклується про наших внутрішньо переміщених осіб. Не забуваймо й про людей, які соціально незахищені, їм також потрібне піклування.

Про плани зараз говорити складно, але, можливо, окреслите головні?

– Основні плани: продовжуємо облаштовувати місця для ВПО, бо їх може бути багато, не знаємо, якою буде зима, тож мусимо бути готові.

Щодо переміщення підприємств. Нині одне релокувалося із Харкова за державною програмою. Ми створюємо для них умови, адже теж зацікавлені у тому, щоб на території району з’явились нові підприємства.

Укриття. Школи готові до усіх ситуацій, маємо певний алгоритм дій для безпеки дітей. Зараз не всі працюють офлайн. Було спершу багато дискусій, але з часом бачення і батьків, і вчителів змінювались. На початку ми робили усе можливе, щоб перші класи навчались у школі, і поступово збільшували кількість укриттів. Я постійно контролюю ситуацію з освітою і хочу, щоб діти навчались саме за партами в безпечних умовах. Упевнений, ми дуже ментально відрізняємось від росіян, і мені б хотілося, щоб наші діти це добре засвоїли, щоб більше не було помилок минулого, коли ми пробачали їм усе, бо нас вчили, що ми «браття». Для себе я відкрив багато літератури, про яку в школі не говорили, бо ми отримували ту порцію інформації, яку хтось вважав потрібною. Зараз маємо знати: ми є різні, ми – кращі.

Розкажіть про глобальні проєкти, які поки призупинені.

– Я був і є великим прихильником таких державних програм, як «Велике будівництво» та «Здорова країна». Мені подобається позиція президента і його команди зі створення «Активних парків». Це була дуже якісна програма, яку я мріяв втілити у районі. Впевнений, що ми це не забудемо й після перемоги будемо проводити агітацію за здоровий спосіб життя та залучення дітей до активу.

Ще був гарний проєкт стосовно будівництва нових спортивних арен, палаців спорту. Насправді їх було так багато хороших, що зараз і не згадаю. Думаю, якби не повномасштабне вторгнення, ми б для усіх відкрилися зовсім з іншого боку. Та сусідам не сподобалося, що ми так гарно живемо. Все, що зараз потрібно знати: ми – українці, все найкраще у нас тільки попереду. Потрібно лише вірити у себе та в перемогу.

Яка нині ситуація із зерном?

– Останні події, пов’язані з заявами рашистів про те, що вони припиняють дію продовольчих договорів, б’є по наших аграріях. Вони не мають де зберігати зернобобові культури та поки не знайшли ринки збуту. Цей рік для них дуже складний. Спершу проблеми із паливом, зараз – зі зберіганням. Пів світу може бути голодними, а в нас зникає якісна агропродукція. Але попри все життя у нашому районі продовжується, посівна кампанія під урожай наступного року триває. Сільськогосподарські підприємства працюють, незважаючи на перешкоди.

Які відкриття ви зробили для себе за цей час?

– Я відкрив для себе українців, свій колектив, людей поряд. Знав, що мене оточують гарні, порядні люди, але не думав, що ми зможемо бути аж настільки єдині. Відкрив такі якості в людях, як порядність, відданість, неабияка сміливість. Дякую всьому своєму колективові, керівникам управлінь та відділів за чудову злагоджену роботу в команді. Далі нас чекає тільки перемога та відбудова нашої держави. У нас один рух – до перемоги!